Ну, постривай!

Або що повинен знати пасажир при спілкуванні з контролером в громадському транспорті.

У кожного, хто користується послугами міського транспорту загального користування час від часу виникає низка питань відносно власних прав і обов'язків та повноважень контролера.

Досвід показує, що найчастіше конфліктні ситуації виникають з приводу:

1. Визначення максимально допустимих розмірів багажу, який не потребує додаткової оплати.
2. Повноважень контролера вилучати недійсні проїзні документи
3. Повноважень контролера та процедури накладення стягнень за безквитковий проїзд та перевезення багажу.

Вільно чи невільно кожному з нас хоча б раз довелося не заплатити за проїзд в громадському транспорті. Тим більше кожному доводилося бути свідком (а може й безпосереднім учасником) неприємних розмов між безбілетним пасажиром і контролерами. І тут, незважаючи на стародавню мудрість, що за задоволення необхідно платити, справедливості заради треба зауважити, що далеко не завжди самі контролери дотримуються законодавства в частині накладення стягнень за безбілетний проїзд чи неоплачене перевезення багажу.

Загальна схема роботи контролерів в громадському транспорті на сьогодні виглядає приблизно так: в салон заходять 3-5 молодиків міцної статури, знаходять порушника, пропонують йому сплатити штраф, в разі відмови пасажира заплатити штраф його просять вийти на найближчій зупинці де безбілетника шляхом залякування (від обіцянки викликати міліцію і зростання розміру штрафу в кілька разів до погроз рукоприкладства) починають "переконувати" в необхідності сплатити штраф.

Така ситуація не в останню чергу обумовлена тим, що чинне адміністративне законодавство не містить ефективного механізму для накладення стягнень за порушення правил користування громадським транспортом і контролер практично не має можливості стягнути з порушника штраф законним шляхом.

Законодавство України виділяє дві категорії наземного пасажирського транспорту: автомобільний та електротранспорт. Відповідно існує два нормативні документи, якими встановлюються права та обов'язки пасажирів: Правила користування електротранспортом та Правила надання послуг. Тому окремо розглянемо правове становище пасажира та повноваження контролера в кожному з цих видів транспорту.

Електротранспорт

Основними правами пасажира, відповідно до Правил користування електротранспортом, є право на безпечний, своєчасний і якісний проїзд до місця призначення, право на відшкодування завданих збитків, право безоплатно провозити з собою дітей віком до 7 років¹; право безплатно провозити з собою ручний багаж розміром до 60х40х20 см, одну пару лиж, дитячі візок, санки, велосипед, дрібних звірів і птахів у клітці, собаку в наморднику з коротким повідком, кота, дрібний садовий інвентар у відповідній упаковці (п. 3.7 Правил користування електротранспортом).

Перевезення кожного місця багажу, розміри якого розміром більше 60х40х20 см або вагою понад 30 кг, а також довгомірних предметів довжиною більше 150 см та діаметром понад 10 см за винятком лиж повинне бути оплачене (п. 3.5 Правил користування електротранспортом). Оплата багажу здійснюється за встановленим тарифом для перевезення пасажирів (один квиток на кожне місце багажу).

Забороняється перевезення громіздкого багажу розміром більш ніж 100х50х30 см або вагою понад 40 кг, речі довші за 190 см та діаметром більше 20 см (крім дитячих та інвалідних колясок, велосипедів, що складаються, та лиж), а також тварин, крім дрібних звірів і птахів у клітках, а також собак у намордниках за наявності повідків та котів з пред'явленням документів на них, виданих ветеринарною службою (п. 3.7 Правил користування електротранспортом).

З формального боку нібито все гаразд. Проте в реальності часто доводиться переконувати контролера в тому, що габарити конкретного багажу не перевищують встановлені норми, а отже пасажир не повинен був оплачувати його перевезення. Причиною тому є спосіб встановлення обмежень на розміри багажу, що допускає різнотлумачення.

Насамперед є незрозумілим за яким саме критерієм має відбуватися порівняння габаритів реальної речі із встановленою нормою. Як, скажімо, бути, якщо виміри багажу 70х30х20 см? Це більше чи менше, ніж 60х40х20? Контролери наполягатимуть на тому, що більше і такий багаж потребує оплати.

Оскільки в Правилах користування електротранспортом окремо не наголошено, що йдеться про перевищення одного з лінійних вимірів, доведеться шукати інший шлях вирішення проблеми.

Освітня програма середньої школи говорить, що порівняти два різнопланові об'єкти можна знайшовши їх спільні властивості. За таку спільну властивість в нашому випадку міг би правити об’єм багажу: 60х40х20см=48 000 см.куб., 70х30х20=42 000 см.куб. Однак, цей підхід має дві серйозні вади:

1. для швидкого підрахунку в конфліктній ситуації не обійтися без калькулятора;
2. достатньо малий по висоті і ширині предмет може сягнути довжиною до 4 метрів.

Який же вихід? Дійсною причиною запровадження обмежень на розмір багажу, який перевозиться безоплатно або який взагалі допустимо перевозити в громадському транспорті є необхідність забезпечити як додержання інтересів пасажира, так і збереження зручностей для інших пасажирів, а також інтересів перевізника, який є суб'єктом господарської діяльності і, як мінімум, прагне одержати компенсацію за надані послуги.

Такі міркування підводять нас до висновку, що головними факторами, виходячи з яких запроваджено обмеження розмірів багажу є:

1. можливість безперешкодної посадки/висадки з таким багажем;
2. можливість розміщення багажу в салоні таким чином, щоб він не створював перешкод для посадки/висадки/проїзду інших пасажирів;
3. багаж не повинен створювати помітного навантаження на транспортний засіб, оскільки воно тягне додаткові витрати перевізника.

Тим не менше це питання залишатиметься дискусійним, поки відповідні органи не запровадять іншого способу визначення допустимих габаритів багажу. Наприклад, більш простий підхід застосували в „Правилах користування Київським метрополітеном” – за основу взяли суму вимірів багажу по ширині, висоті та довжині: оплаті підлягає багаж, сума вимірів якого перевищує 120 см.

До того часу пасажиру слід розраховувати лише на власну переконливість і витримку доводячи контролерам, що його багаж не виходить за межі встановлених норм. Хоча, потенційного пасажира має втішити, що згідно з п. 2.12 Правил користування електротранспортом контролер зобов’язаний мати при собі „засоби, необхідні для вимірювання ваги та лінійних розмірів багажу”. Однак, йдеться не про звичайні побутові ваги чи рулетку, а про прилади, які підлягають метрологічному контролю (ст. 20 Закону про метрологію) і на які у контролера повинні бути документи, що засвідчують точність вимірів, зроблених за допомогою цих засобів.

Тому в разі, коли у контролера вимірювальні засоби відсутні, або немає відповідної документації на них, будь-які його претензії щодо габаритів чи ваги багажу є безпідставними і незаконними (в тому числі вимога проїхати до штабу рейду де буде проведено виміри).

Якщо ж контролерові все-таки пощастить переконати пасажира в необхідності сплатити штраф за неоплачене перевезення багажу, пасажирові варто знати, що відповідно до ч.2 ст. 134 КпАП це порушення тягне за собою накладення штрафу від 0,1 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто в межах від 1 грн. 70 коп. до 8 грн. 50 коп.). Конкретний розмір штрафу в означених межах визначає контролер чи інша уповноважена особа автотранспортного чи електротранспортного управління, яка накладає стягнення з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану, обставини, що пом'якшують² і обтяжують відповідальність (ч. 2 ст. 33 КпАП).

Тепер розглянемо деякі повноваження контролерів електротранспортних управлінь.

Відповідно до Правил користування електротранспортом, вони наділені такими повноваженнями:

• перевіряти наявність проїзних документів та документів про сплату за перевезення багажу. Перевірка має здійснюватися тільки під час руху транспортного засобу (п. 4.1 Правил користування електротранспортом);
• вилучати недійсні проїзні документи, до яких належать використаний абонементний квиток, закомпостируваний квиток, на якому неможливо розрізнити код компостера, якщо тільки це не наслідок несправності останнього, прострочені місячні та інші довгострокові проїзні квитки (абз. 4-8 п. 2.13 Правил користування електротранспортом);
• на місці накладати стягнення за порушення пасажирами Правил користування електротранспортом (п. 4.3 Правил користування електротранспортом).

Що стосується використаних абонементних квитків (талонів), очевидно, малися на увазі талони, використані в попередніх поїздках, проте зовсім не зрозуміло за якими критеріями контролер має визначити коли був закомпостируваний квиток зараз, чи вчора, коли відбиток компостера відповідає транспортному засобу?

Що ж до вилучення місячних проїзних квитків, то, згідно з Правилами користування електротранспортом недійсними є прострочені місячні та інші довгострокові квитки. Цей перелік слід вважати вичерпним. Намагання контролерів вилучити у пасажира пільговий місячний проїзний квиток (студентський, учнівський) слід розглядати як порушення Правил користування електротранспортом, оскільки такі квитки без відповідного посвідчення (студентського чи учнівського) не дають права на проїзд (прим. 5 п. 3.5 Правил користування електротранспортом), проте залишаються дійсними, незважаючи зроблений на них напис „Без студентського/учнівського квитка недійсний³”. Саме цим написом і користуються контролери при спробах відібрати проїзний у нерозважливого студента, який забув вдома студентського квитка. Такі дії контролерів можна розглядати як перевищення повноважень, спрямоване на заволодіння майном особи (ч. 2 ст. 189 ККУ). Хоча я б просто радив не пред’являти контролеру студентський проїзний за відсутності студентського квитка. Однаково контролер буде правий, коли вимагатиме сплати штрафу за безквитковий проїзд.

В попередніх редакціях Правил користування електротранспортом користування електротранспортом як недійсні визначалися також службові посвідчення та інші документи, але контролеру заборонялося їх вилучати. Сьогодні відповідні положення взагалі вилучені. Однак, оскільки окремі категорії пільговиків користуються правом безкоштовного проїзду на підставі відповідних посвідчень особи, хочу наголосити, що особисті документи (посвідчення), які не дають права на безкоштовний проїзд в тому числі, якщо вони прострочені або підроблені не можуть бути вилучені контролером як недійсні. Зібравши усю фантазію важко уявити, що контролери володіють достатніми знаннями для виявлення підробок, але навіть коли і так, то максимум що може зробити контролер – затримати особу, як таку, що вчинила злочин (ст. 38 ККУ).

Автомобільний транспорт

Правилами надання послуг в частині пасажирських перевезень встановлено права та обов'язки пасажирів, аналогічні передбаченим Правилами користування електротранспортом, зокрема в частині перевезення ними багажу встановлено такі самі допустимі розміри та вага багажу, що може перевозитися безоплатно, а також багажу, який заборонено до перевезення. Єдиний виняток становить перевезення собак у наморднику і на короткому повідку, перевезення яких в автобусі має бути оплачене згідно з тарифом (абз. 6 ст. 27 Правил надання послуг).

Однак в чинній редакції Правил надання послуг відсутні норми, які б визначали такі повноваження контролера, як право вилучати недійсні проїзні документи або висадити пасажира, котрий відмовляється платити штраф, на найближчій зупинці. Відповідний розділ "загубився" при викладенні документа в новій редакції від 29.01.03 р. Визначається лише, що контролер – це особа, яка здійснює контроль за оплатою проїзду, перевезенням багажу пасажирами і додержанням ними інших вимог цих правил (ст. 1 Правил надання послуг). Інші нормативні документи з означених питань також відсутні.

Накладення стягнень за безквитковий проїзд та перевезення багажу.

Перш за все необхідно визначитися, що таке "безквитковий проїзд" і з якого моменту пасажир вважається безбілетним.

Ні КпАП, ні Правила користування електротранспортом, ні Правила надання послуг не містять жодних роз'яснень з цих питань. Лише в ст. 33 Правил надання послуг електротранспортом визначено, що безквитковим пасажиром є особа, яка не сплатила проїзд (не закомпостирувала абонементний квиток) протягом однієї зупинки. В той же час відомі непоодинокі випадки, коли контролери вимагали сплати штрафу за безквитковий проїзд у пасажирів, які щойно зайшли до салону і не мали жодної можливості оплатити проїзд.

Це не означає, що за проїзд однієї зупинки не треба платити, але пасажир не зобов'язаний готувати гроші чи талон стоячи на зупинці. Пасажирові має бути надано можливість оплатити проїзд після посадки.

Якщо орієнтуватися лише на Правила користування електротранспортом, то контролер виявивши безбілетного пасажира вправі запропонувати йому сплатити штраф та вартість проїзду (п. 4.2 Правил користування електротранспортом), а в разі відмови сплатити штраф пасажир „може бути висаджений на найближчій зупинці, а у разі злісної непокори - доставлений до найближчого органу внутрішніх справ для вжиття заходів відповідно до чинного законодавства” (абз. 2 п. 4.4 Правил користування електротранспортом).

В розумінні ст. 185-9 КпАП, злісною непокорою законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів, є висловлена в демонстративній чи зухвалій формі відмова пасажира підкоритися законній вимозі працівника транспорту і тільки тоді, коли вона пов’язана з фізичним опором або образою, а так само з іншими протиправним діями.

Виходячи з наведеного можна зробити два висновки:

• відмова пасажира сплатити штраф не є злісною непокорою вимозі контролера⁴, оскільки, по-перше, пасажир вправі не погоджуватися з накладеним стягненням, що має наслідком складання протоколу (ст. 254 КпАП); по-друге така відмова не містить складу порушення, передбаченого ст. 185-9 КпАП оскільки не пов'язана з образою, фізичним опором чи вчиненням інших протиправних дій.
• під „висаджуванням” пасажира розуміють саме „законне розпорядження чи вимогу” контролера залишити салон транспортного засобу і аж ніяк не фізичний вплив на безбілетного пасажира.

Правила надання послуг раніше також містили положення, за яким контролер міг висадити безбілетного пасажира. Однак в чинній редакції Правил надання послуг такі положення відсутні, тому пасажир автобуса не може бути висаджений при відмові сплатити штраф.

Тепер, для з'ясування порядку накладення адміністративних стягнень, звернемося до КпАП, яким визначені як розміри адмінстягнень, так і перелік та повноваження осіб, які мають право їх накладати.

Встановлений КпАП порядок передбачає складення уповноваженою особою протоколу про вчинене правопорушення, крім випадків, коли стягнення може бути накладене цією особою на місці і порушник не оспорює стягнення (ст. 254 КпАП). Отже, якщо порушник оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, протокол повинен бути складений (ч. 3 ст. 258 КпАП).

Проте, в переліку осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (ст. 255 КпАП) контролери та інші посадові особи трамвайно-тролейбусних чи автотранспортних управлінь, до повноважень яких віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (ст. 229 КпАП), не згадуються.

Можливим виходом із ситуації було б застосування ч. 2 ст. 259 КпАП, яка передбачає можливість доставлення порушника до найближчого відділення міліції для складання протоколу. Однак призначення такого адміністративного заходу, як доставлення, дещо інше.

Відповідно до чч.1, 2 ст. 259 КпАП цей захід застосовується коли мають місце наступні обставини:

• складання протоколу є обов'язковим;
• скласти протокол на місці неможливо через відсутність у порушника документів, що посвідчують особу і коли відсутні свідкиякі могли б повідомити необхідні дані про особу порушника.

Отже, йдеться не про складання протоколу співробітником міліції, а про доставлення порушника до міліції з метою встановлення його особи органами внутрішніх справ. Протокол же має бути складений належною особою. Повноваження органів внутрішніх справ по розгляду і накладенню адмінстягнень (ст. 222 КпАП), а також складанню протоколу про адміністративне порушення (ст. 229 КпАП) не охоплюють порушень правил користування міським громадським транспортом за винятком порушень, передбачених ч. 2 ст. 135 КпАП.

Пригоди лише починаються!

При найближчому розгляді статей КпАП, що регламентують повноваження окремих органів і посадових осіб накладати стягнення за безквитковий проїзд у транспорті (ст. 135 КпАП) в очі кидається неузгодженість процесуальних норм кодексу з нормами матеріальними.

Справа в тому, що до КпАП за останні 15 років зміни і доповнення вносилися багато разів і далеко не завжди законодавець коректно змінював матеріальну та процесуальну частини кодексу.

На сьогодні повноваження розглядати справи про адміністративні порушення, передбачені ст. 135 КпАП, розподіляються таким чином:

• порушення, передбачені ч.1 та 3 ст. 135 розглядають органи залізничного транспорту (ст.224 КпАП);
• порушення, передбачені ч. 2 ст. 135 – органи внутрішніх справ (міліція) – ст. 222 КпАП, а також Органи повітряного транспорту (ст.228 КпАП);
• порушення, передбачені ч. 4 ст. 135 – органи автомобільного транспорту та електротранспорту (ст. 229 КпАП).

І тут виникає проблема. Технічна побудова ст. 135 "Безквитковий проїзд" не дає можливості однозначно визначити чи складається вона з окремих частин, однієї частини і п'яти пунктів, чи з 11 абзаців.

Якщо вважати, що ст. 135 КпАП складається з 5 частин (порушення на залізничному транспорті, міському транспорті, приміському та внутрірайонному автомобільному, міжміському електротранспорті, водному транспорті відповідно) доведеться констатувати абсурдність ситуації:

• органи залізничного транспорту (уповноважені ними особи) розглядають справи про безквитковий проїзд у поїздах приміського, місцевого, дальнього сполучення, а також (!) у автобусах приміського або внутрірайонного сполучення (ст.224 КпАП);
• органи внутрішніх справ (ст. 222 КпАП), а також органи повітряного транспорту (ст. 228 КпАП) – за безквитковий проїзд у міському транспорті;
• представники органів автомобільного транспорту та електротранспорту – у міжміському електротранспорті (ст. 229 КпАП);
• і лише органи морського і річкового транспорту мають повноваження накладати стягнення за безквитковий проїзд саме на суднах водного транспорту. (ст. 135, ч.1 ст. 225 КпАП).

Очевидно, що ситуація також не покращиться, коли розглядати ст. 135 КпАП як таку, що складається з однієї частини і пунктів, або абзаців, але саме на такі роздуми наводять два факти:

1. Під час внесення останньої зміни (доповнення) до ст. 135 КпАП законодавець використав посилання на абзац восьмий ст. 135 КпАП (ст. 2 Закону України №210/95).
2. Також при внесенні останніх змін до ст. 225 КпАП "Органи морського та річкового транспорту" законодавець при визначенні їх повноважень в сфері накладення адмінстягнень за безквитковий проїзд, вирішив послатися саме на "абзац десятий ст. 135" (ст. 3 Закону України N 2686-III).

Справа в тому, що після викладення ст. 135 КпАП в редакції Закону України №210/95 її структура суттєво змінилася (див. таблицю). Попередня редакція, затверджена Указом, справді містила чотири частини і саме з ними узгоджуються процесуальні норми КпАП. Тепер же виникла ситуація, коли контролери автотранспортних та електротранспортних управлінь не мають права накладати стягнення за безквитковий проїзд у міському транспорті, а тому намагання контролера стягнути з пасажира штраф за безквитковий проїзд у міському транспорті слід розцінювати як перевищення повноважень, що відповідно ст. 365 ККУ тягне кримінальну відповідальність.

Що ж до безкоштовного перевезення багажу, який підлягає оплаті, то в цій частині з компетенцією контролерів все гаразд.

Тепер, коли ми визначилися з проблемами накладення стягнень за безквитковий проїзд, повернімося до реальної діяльності контролерів, про що ми говорили на початку.

Що стосується контролерів управлінь електротранспорту, для яких Правилами користування електротранспортом визначено порядок дій на випадок, якщо пасажир не погодиться сплатити штраф – контролер може висадити (а може і не висаджувати!) пасажира на найближчій зупинці. З урахуванням всього вище викладеного реальні повноваження контролера закінчуються на нижній сходинці транспортного засобу. І висловлені уже на зупинці контролерами вимоги сплатити штраф можна кваліфікувати як діяння, передбачене ч. 2 ст. 189 ККУ, а саме як вимогу передачі чужого майна … вчинене за попередньою змовою групою осіб (як правило, контролери поодинці не ходять) ,… службовою особою, поєднане з насильством (дуже люблять контролери залякувати "зайців" неіснуючими карами небесними, що можна і слід розглядати як психічне насильство, що також охоплюється згаданою кваліфікуючою ознакою).

Таблиця
Текст ст. 135 КпАП в редакції Указу	Нині чинна редакція ст. 135 КпАП
"Стаття 135. Безквитковий проїзд Безквитковий проїзд пасажирів, а так само провезення без квитка дітей віком від десяти до шістнадцяти років: 1) у приміських поїздах - … 2) у поїздах місцевого і дальнього сполучення - … 3) на суднах морського транспорту приміських ліній та суднах річкового транспорту приміських і внутрішньоміських ліній - … 4) на суднах морського та річкового транспорту місцевих і дальніх ліній - … 5) на суднах річкового транспорту на переправах - … Безквитковий політ пасажирів - … Провезення без квитка дітей віком від п'яти до десяти років:< /i> 1) у приміських поїздах - … 2) у поїздах місцевого і дальнього сполучення - … 3) на суднах морського транспорту приміських ліній та суднах річкового транспорту приміських і внутрішньоміських ліній - … 4) на суднах морського та річкового транспорту місцевих і дальніх ліній - … Безквитковий проїзд пасажирів, а так само провезення без квитка дітей віком від семи до шістнадцяти років: 1) в автобусах міського і приміського сполучення, маршрутних таксі та в міському електротранспорті - … 2) в автобусах міжміського і міжрайонного сполучення і в міжміському електротранспорті - …"	"Стаття 135. Безквитковий проїзд Безквитковий проїзд пасажира, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років: у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; на суднах водного транспорту - тягне за собою накладення штрафу в п'ятикратному розмірі від вартості проїзду." (В редакції Закону України №210/95, з доповненням, внесеним Законом України від 05.10.2000 р. N 2029-III)

© Леонід ЗОРИЧ, 2005

Список використаних нормативно-правових актів:

1. КпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12.84 р. №8073-X
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80732-10
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10
2. ККУ – Кримінальний кодекс України від 5.04.01 р. N 2341-III
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
3. ЦКУ – Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. N 435-IV
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15
4. Закон про самоврядування – Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.97р. N 280/97-ВР
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=280%2F97-%E2%F0
5. Закон про метрологію – Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 1.02.98 р. N 113/98-ВР
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=113%2F98-%E2%F0
6. Указ – Указ президії ВР Української РСР "Про внесення змін і доповнень до Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення" від 19.12.86 р. N3282-XI, затверджений Законом Української РСР від 11.07.87 р. N4279-XI
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=4279-11
7. Закон України №210/95 – Закон України "Про внесення доповнень і змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" 2.06.95 р. N 210/95-ВР
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=210%2F95-%E2%F0
8. Закон України N 2686-III – Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил судноплавства" від 13.09.01 р. N 2686-III
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2686-14
9. Правила користування електротранспортом – Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18.11.97 р. N 22
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0571-97
10. Правила надання послуг – Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. N 176
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=176-97-%EF
11. Правила надання послуг електротранспортом - Правила надання послуг міським електричним транспортом, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.04 р. N 1735
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1735-2004-%EF
12. Правила користування київським метрополітеном - Правила користування київським метрополітеном, затверджені Київською міською державною адміністрацією 20.01.95 р.
http://www.metro.kiev.ua/


1 Зауважимо, що закон (кодекс) має більшу юридичну силу, ніж підзаконний нормативний акти, якими є названі Правила. На сьогодні пп. 2, 3 ч. 1 ст. 911 ЦКУ встановлено, що право безкоштовного проїзду розповсюджується на дітей віком до шести років без надання їм окремого місця. Але також передбачено, що пасажир має право купувати для дітей віком 7-14 років дитячий (пільговий) білет. Оскільки встановлення розцінок на проїзд у міському транспорті встановлюється виконавчими органами міських рад (ч.1 ст. 28 Закону про самоврядування) в більшості міст України це право не може бути реалізоване громадянами через відсутність затверджених тарифів. Так, у Львові для учнів та студентів вже давно запроваджені пільгові разові квитки для проїзду у громадському транспорті, у Києві ж такого ніколи не було.

Однак конкретний контролер може не бути посвячений у юридичні тонкощі і до сьогодні вважати, що дітей віком до 7 років можна провозити без квитка.

2 Такими обставинами згідно з ч.1 ст. 34 КпАП, зокрема, є щире розкаяння винного, вчинення правопорушення вагітною жінкою, або жінкою, що має дитину віком до трьох років, вчинення порушення внаслідок збігу тяжких особистих чи сімейних обставин та ін.

3 До речі, на абонементних квитках також є напис "Без компостера квиток недійсний". Проте це не означає, що контролер має право вилучити у пасажира усі незакомпостирувані квитки :). В якості історичної довідки зазначу, що до 17.03.03р., коли до Правил користування електротранспортом було внесено чергові зміни, в них було безпосередньо зазначено, що недійсними серед інших "вважаються… незакомпостируваний абонементний квиток". На щастя це положення уже вилучено.

4 Улюблений аргумент контролерів – відмовляєшся платити штраф – платитимеш штраф за злісну непокору. При цьому розмір штрафу називається довільний (зустрічалися суми до 120 грн.). Відтак прояснимо ситуацію. За злісну непокору законній вимозі працівника транспорту встановлено штраф від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 грн.).

---